НЕ БУЛО СЛІВ,НЕ БУЛО СЛІЗ – БУВ ГОЛОД

А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть…

 Щороку  в четверту суботу листопада Україна прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки.В стінах сільської бібліотеки проведено годину пам’яті «Не було слів, не було сліз – був голод», яку супроводжувала книжкова полиця «Ріка нашої пам’яті».